Saturday, February 16, 2013

Когда Щербаня расстреляли, ни у кого из нас не осталось сомнений: убийцы действовали если не в контакте, то по договоренности с правоохранительными органами » Вся правда из блогосферы на UAINFO

Когда Щербаня расстреляли, ни у кого из нас не осталось сомнений: убийцы действовали если не в контакте, то по договоренности с правоохранительными органами » Вся правда из блогосферы на UAINFO

Опрос

Кто начнет Апрельскую революцию?
  • Верховная Рада
  • Яценюк
  • Тимошенко
  • Тягнибок
  • Кличко
  • Фирташ
  • Коломойский
  • Ахметов
  • Пинчук
  • Хорошковский

Видео

Самое обсуждаемое

Архив новостей

« Февраль 2013 »
ПнВтСрЧтПтСбВс
123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728
Вся правда из блогосферы » Главное » Когда Щербаня расстреляли, ни у кого из нас не осталось сомнений: убийцы действовали если не в контакте, то по договоренности с правоохранительными органами

Когда Щербаня расстреляли, ни у кого из нас не осталось сомнений: убийцы действовали если не в контакте, то по договоренности с правоохранительными органами

2387 2
Мой собеседник – бывший комсомольский функционер из Донецка, сейчас, разумеется, киевлянин. Знаю его давно, потому условие анонимности соблюдаю без опасений: этот человек не ищет никаких политических выгод и не придумывает ради красного словца. Взглядов он скорее левых, чем «региональных» или национал-демократических. Рассказ о Евгении Щербане в его изложении показался интересным. Лет тридцать назад между ними сложились если не дружеские, то вполне дружелюбные отношения (комсомольский актив общался накоротке). Потом разница в финансовом положении и статусе сделала Щербаня «старшим» - но таким, что не выстраивал дистанции и мог помочь, не унижая самолюбия. Трагедией, случившейся в ноябре 1996-го, мой собеседник был потрясен и горевал искренне, хотя и в ту пору считал, что Евгений Александрович слишком спешил стать капиталистом.
«Я свой капитал сделал на народном горе»
- Кабинет себе Женя устроил, когда занялся бизнесом, в ДК имени Франко шахты «Кировская». Кабинет – условное название, на самом деле, это был актовый зал. В торце стоял чистый письменный стол, в том смысле, что ни одной бумажки на нем, ни папки. Хотя записи Жене при его-то прекрасной памяти не требовались. Только настольный телефон (о существовании мобилок еще не подозревали). И на стене рядом, слева – огромная картина «Речь Ленина на Третьем съезде комсомола». Середина восьмидесятых, перестройка еще не началась… Но то, что называлось кооперативным движением, стало шевелиться.
Щербань (кстати, правильно делать ударение на втором слоге!) прежде работал на «Кировской»: начальником участка, заместителем директора по производству, потому переносить «резиденцию» куда-то в центр Донецка не имело смысла. Здесь – максимум условий, и не на виду особо. Он на этой шахте, можно сказать, вырос в прямом и переносном смысле слова: от забойщика, поступил в партию, как передовик производства. Таких парней продвигали, даже без их особого желания, в делегаты на разные форумы молодежи. На 18-м съезде ВЛКСМ в Москве Женя нес знамя республиканской комсомольской организации. Думаю, где-то у друзей фотографии могли сохраниться. Но комсомольско-партийная карьера его совсем не прельщала.
Что интересно: бизнес решил делать не на угле и вообще не на энергоносителях. Взялся выращивать и продавать яблоки. Прогорел. Разводил свиней в пригородном хозяйстве – тот же результат. Прибыль пошла, когда занялся спекуляцией: покупал сахар по низкой цене, выжидал и выбрасывал в продажу по высокой. К тому времени даже Донецк, снабжавшийся продовольствием по первой категории, стал испытывать трудности с продуктами. Ну и обмен валюты (который в то время фактически был нелегальным. – авт), конечно… Менялы Щербаня оказывались проворнее остальных, милиция тоже, видимо, знала, кого трогать нельзя. Женя не делал вид, что добывает большие деньги «в белых перчатках». «Я свой капитал сделал на народном горе», - сказал мне как-то в порыве откровенности, хотя без рефлексий.
Однофамильцы
Теперь надо вспомнить о Щербане, чья фамилия произносится с ударением на первый слог, - Владимире Петровиче. Владимир Щербань при независимости Украины тоже быстро пошел в рост. Создал в Донецке коммерческую многопрофильную компанию, название которой - «Дело всех» - превратилось буквально в притчу во языцех. Наглость до такой степени? Ну не мог образованный человек, депутат горсовета, не знать перевода «Коза ностра»! Но злые языки пришлось прикусить: в 1994-м Щербань получил мандат народного депутата Украины в мажоритарном округе. В депутаты прошел и Евгений Щербань. К этому времени он успел накопить капитал, подняться до некой отметки. Спекуляция сахаром и валютный обмен «с рук» остались в прошлом. Теперь Евгений имел финансовые возможности заняться делом, в котором глубоко разбирался как профессионал. Организовал в Донецкой и соседних областях цепочку «уголь – кокс – металл», куда вошли 360 предприятий. Говорили даже о «Криворожстали», включенной в производственный цикл. Если кратко: из добытого высококачественного угля-антрацита получали кокс, используемый потом для выплавки чугуна и стали.
В Киев, на сессию парламента, Евгений Щербань улетал как известный бизнесмен. Практически сразу попал в поле зрения Леонида Кучмы, в то время премьер-министра. Кучма брал Женю с собой за рубеж, включал в состав правительственных делегаций. Щербань-однофамилец тоже старался приблизить к себе земляка.
В 1995-м Владимира Петровича избрали губернатором Донецкой области. Победа оказалась для многих неожиданностью: до того он курировал торговлю, а самые высокие шансы имел Логвиненко, первый зампред областной администрации. Однако кандидатуру Владимира Щербаня лоббировали по указанию Киева угольные «генералы». Однажды знакомый товарищ оказался в кабинете Владимира Рыбака, мэра Донецка, как раз в момент, когда позвонил Ефим Звягильский. Связь громкая, потому все было слышно: «Володя, надо Володе помочь. Постарайся!» Рыбак постарался…
Владимир Щербань сразу же выделил Евгению кабинет в здании облгосадминистрации – без таблички на двери, без указания должности. То ли депутатская приемная, то ли место для обсуждения вопросов не для посторонних ушей. Жене обычно доставались самые конфликтные темы: например, встретиться с шахтерами, готовыми к бунту из-за невыплат зарплат. Другие боялись выходить к людям, а у него получалось договориться. Откровенно называл причины и виновников, митинги и пикеты сразу перемещались на пятьсот метров по площади, к Министерству угольной промышленности, которое находилось в Донецке. Само собой, к Жене обращались по старой памяти друзья по комсомолу, которые решили по его примеру и при поддержке заняться бизнесом. Например, Саша Шведченко, бывший первый секретарь Селидовского горкома комсомола просил, чтобы «Евгений Александрович дал дело». Шведченко, получившего дело - газотрейдерство – не стало раньше. Расстреляли в Киеве, прямо на ступенях его же фирмы.
Женя одним из первых в городе ввел правило «хозяев жизни» - отмечать личные праздники не дома, даже если это особняк или в ресторане, а в более престижных местах. На его 50-летии многочисленные гости гуляли всю ночь в театре оперы и балета. В зале пели московские звезды эстрады – Малинин, например, роль конферансье исполнял Лион Измайлов, а в холле накрыли столы… Евгений не скрывал, что любит такой размах и не изображал интеллектуала: публичные выступления давались ему с трудом, хотя матерился он умеренно.
Договариваться от имени губернатора и от себя лично Щербаню приходилось и с представителями криминального мира – чтобы Донецк не слишком «гремел».
Алик Грек и генералы
Особенно заметной выглядела «деятельность» группировки Ахатя Брагина. Милиция, впрочем, была готова если не совсем поставить точку на этом бандформировании, то хотя бы немного приструнить. Но Владимир Щербань существования Брагина красноречиво не замечал.
После очередного ЧП – средь бела дня в центре Донецка, как в Чикаго тридцатых годов, «брагинцы» устроили гонки по Киевскому проспекту, со стрельбой из пневматического оружия по машинам, - местные милицейские генералы провели операцию, вследствие чего Ахать был задержан и доставлен в Киев, в следственный изолятор СБУ, как особо опасный преступник. Губернатор как раз находился в отъезде, вне города, так что с ним ничего согласовывать не пришлось. Однако уже на следующее утро Ахатя выпустили… Ходили слухи о чемоданах с двумя миллионами долларов, якобы подкрепившими подобный поворот дела. Брагин вернулся в Донецк и немедленно подал в суд за оскорбление чести и достоинства. Гражданина Брагина возмутило, что милиция связывала с его честным именем кличку «Алик Грек». Вскоре Ворошиловский районный суд Донецка принял решение: генералы должны извиниться.
Извинений не последовало. Руководители донецкой милиции решили добиться от Киева ответа – что произошло? Им объяснили: МВД в данном случае бессильно. Все вопросы - к спецслужбам, причем к первым лицам, мол, команду выпустить Алика Грека из следственного изолятора СБУ могли отдать только они. В ту пору Службу Безопасности Украины возглавлял Владимир Радченко, до того – министр внутренних дел Украины, а главой МВД стал Юрий Кравченко. Это было похоже на войну ведомств. Генералы оказались заложниками ситуации в верхах. Через неделю одного из них, 45-летнего начальника облУВД по фамилии Гавриленко отправили в отставку. Спустя непродолжительное время этот здоровый мужик скончался от инфаркта. Сердечный приступ со смертельным исходом настиг и коллегу, начальника горУВД. Их товарищ, начальник УБОПа Гаврюшенко, вовремя понял, что инфаркта тоже не избежать и покинул Донецк, якобы по семейным обстоятельствам.
А 15 октября 1995 года на стадионе «Шахтер», точней – на лестнице, что вела к стадиону, иначе бы жертвами стали случайные люди, взорвали Алика Грека вместе с телохранителями, в том числе и начальника личной охраны Брагина, бывшего начальника «девятки», девятого управления КГБ. В Донецке ходила версия: взрыв – следствие именно того самого ареста «по просьбе генералов». Мол, Брагина «зачистили» менты, расплатились за предательство, совершенное в среде профессионалов-силовиков. Большую часть Брагинского «наследства» получил Ринат Ахметов Как рассказывали, фото Ахметова лежало в сейфе шефа УБОПа. Я знал одного полковника, который после долгих лет службы подал в отставку только потому, что отказался дальше совершать, как он выражался, «должностное преступление». Мол, ему не давали добро на задержание Ахметова.
Петрович
В то время Евгений Щербань руководил многопрофильным концерном «АТОН», активно поддерживал Владимира Щербаня. Однажды Женя пригласил к себе в офис местных журналистов: «Ребята, чем Донецк хуже Киева или Днепропетровска? Надо выдвигать своего кандидата в президенты, и я считаю – лучше Петровича не найти. Есть предложение побороться за него!» Организовал целый ряд пиар-публикаций, снялся в телевизионном сюжете на областном телевидении. Потом на «1+1» несколько раз крутили «круглый стол» с молодежью. В качестве модератора дискуссии, где перечисляли выдающиеся качества будущего лидера, Владимира Щербаня, выступал Евгений. И ревниво следил за конкурентами Петровича. Историю с машиной Павла Лазаренко, «наскочившей» на взрывное устройство, когда тот собирался вылетать из Киева в Донецк, Женя сразу же оценил не как попытку запугать премьера (ходили и такие слухи), а как «постановочный трюк»: тоже имидж создают!»
Когда Щербаня расстреляли, ни у кого из нас не осталось сомнений: убийцы действовали если не в контакте, то по договоренности с правоохранительными органами, и вряд ли местными. Как иначе объяснить: киллеры вначале заехали на летное поле на рекогносцировку, рассчитали – где сядет самолет, откуда стрелять. Потом покинули территорию. И вторично попали на режимную территорию, а после расстрела выехали оттуда без проблем. Они дважды предъявляли пропуска дежурному, капитану милиции, который мог бы их опознать – дорога на аэродром из города одна, больше никаких подъездных путей, вокруг пашня. Но план «Перехват» не объявили, фоторобот по телевизору не показали. Значит, поступила команда сверху – затемнить. После похорон заместитель Щербаня в «АТОНе» был вызван к Ринату. Ему сказали, что управление активами концерна, все 360 предприятий, переходит к Ахметову (типа, не рассчитывай стать преемником), а человеку этому предложили должность в баскетбольном клубе.
После трагических событий начались неприятности у Владимира Щербаня. Вскоре Кучма снял его с губернаторской должности, позволив избираться в Сумах. Но и там у Владимира Петровича все пошло кувырком. То его обвинили в краже картин из музея, то сильно избили, после чего он бежал в США. Сейчас редко вспоминают, что Щербань возглавлял Либеральную партию Украины, которую принял из рук Игоря Маркулова, тоже бывшего комсомольского работника. Маркулов успел поработать с президентом Кравчуком, и его должность называлась не без изыска – «руководитель группы по альтернативной экономике». Впоследствии Игорю пришлось спасать жизнь, выехав за границу – сначала в Барселону, позже в Лондон. Исключений не делалось ни для кого. Покойный ныне Александр Булянда, директор «Азовстали», а прежде – завотделом Донецкого обкома партии, дважды попадал в автомобильную аварию после того, как отказался отдать комбинат так называемым «людям Ахметова». Очередной «попытки» ждать не стал, принес ключи от сейфа – «Ну вас на хер, руководите!»
Убийство Жени Щербаня, выполненное с показательным размахом, и жесткая опала, в которую впал без пяти минут кандидат в президенты Украины Владимир Щербань, навсегда закрывали «проект Щербаней» - бизнесмен номер один в Донбассе приводит к власти донецкого политика номер один.
Ольга Мусафирова
Источник: v-n-zb
ЩЕРБАНЬ ЕВГЕНИЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ. ДОСЬЕ



Monday, December 3, 2012

Перевибори за новим законом як де-Медведчуковізація країни

Ірина СЕВЕРИН

 

Перевибори або переворот?


Віктор Медведчук - кум Владіміра Путіна 
  Незважаючи на відкритість ЄС до України останніми днями стало зрозуміло, що Європа не визнає українські вибори. Чітка заява посла Німеччини про те, що передумовою асоціації  є вільні та чесні вибори, говорить саме про це.

В такій ситуації розпуск парламенту та перевибори стають все більш реалістичними. Одним з формальних приводів для розпуску парламенту може стати  рішення про перевибори на 5 округах, для чого не існує законодавчої бази.  Але зрозуміло і те, що нові вибори не можуть проходити за старим законом.
 Перевибори за пропорційною системою із відкритими партійними списками  можуть не тільки забеспечити чесні вибори, але є й найбільш реалістичним варіантом. Хоча зовсім не факт, що Об'єднана опозиція та Яценюк підтримають цю ідею.
 Перевибори за відкритими списками здатні суттєво зменшити партійну  корупцію, переформатувати політичний клас України та підвищити  ії імунітет до тиску ззовні.

Тіньова «Партія Путіна» в Україні


Разом з тим є об'єктивні підстави вважати, що перевибори за відкритими списками все ж таки  відбудуться. Янукович не контролює фракцію Партії регіонів в парламенті. Ще в липні він  погрожував розпустити Верховну Раду  після того, як фракція Партії регіонів з подачі московського лобі  таки проголосувала за мовний закон, який розколов країну.  На нову фракцію Партії регіонів Янукович має ще менший вплив ніж на попередню.

Більшість в Верховній Раді контролює кум Володимира Путіна  Віктор Медведчук, який з тіні керує тим, що умовно кажучи є українською "партією Путіна". До неї належить не тільки більшість партії влади, але й частина опозиції на чолі з  Арсенієм Яценюком.  Яценюк  в минулі президентські вибори  активно просував путінську пан’європейську ідею про Велику Європу від Лісабону до Владивостоку.
Медведчук  не брав участь у парламентських виборах, називаючи їх "дешевим фарсом". Разом з тим він вже півроку проводить кампанію на підтримку ідеї прийняття найважливіших рішень в країні через всеукраїнський референдум. Ця кампанія вже визнана як найдорожча за всю історію України. Днями Яценюк фактично підтримав закон про референдум, пообіцявши  референдум щодо звільнення Тимошенко.

Янукович втрачає вплив


Медведчук планує через референдум просунути ідею виборів президента в Верховній Раді.  Це буде означати переворот, але не на користь Януковича, як йому зараз здається і як це йому подають,  інакше він не підписав би закон, а на користь Медведчука. Тобто «Партія Путіна» в Раді проголосує за Медведчука в якості президента, що має відбутися за підтримки опозиції під гаслом звільнення Тимошенко.

Але проблема Медведчука в тому, що він настільки непопулярний, що зібрати під нього 3 мільйони підписів неможливо. Але це реально зробити "під  Януковича", який продовжує користуватися підтримкою свого електорату. Так само для проведення референдуму необхідно отримати зелене світло від Януковича. Для цього зараз вживаються всі засоби, щоб запевнити Януковича, що вибори президента в Раді  це саме для нього єдиний спосіб переобратися на новий термін.

Різні політологи вже зараз почали лякати Януковича конкуренцією з боку Медведчука у президентській кампанії 2015 року. Але з точки зору реальних виборів Медведчук – політичний небіжчик і аж ніяк не конкурент Януковичу, який має своїх відданих виборців, незважаючи на потужну кампанію Кремля  проти нього. І Медведчук це дуже добре розуміє. Тому парламентська змова наскрізь корумпованого парламенту – це єдиний політичний шанс Медведчука. Але чи розуміє це Янукович?

 

Сліпота чи безпринципність "старої опозиції"?


Щодо Тимошенко, зрозуміло, що Путіну невигідно її звільняти - інакше він не радив би запровадити проти неї старі справи - відомо, що це сталося саме з російської подачі, не кажучи вже про газові домовленості, якими дует Медведчук - Путін підставив Тимошенко з самого початку. Ув'язненням Тимошенко Путін вирішив одразу три стратегічні задачі - позбавився прозахідної Тимошенко, скомпрометував антиросійського Януковича, пов'язавши його справою Тимошенко, і знесилив Україну, загнавши її в ізоляцію.

Не можна виключати й того, що Тимошенко з подачі    Медведчука свідомо зпровокувала своє ув'язнення, як привід для перевороту, про бажаність і налаштованість на який  минулого тижня відверто заявила соратниця Тимошенко Олександра Кужель. Але ув'язнення Тимошенко не спричинило революцію. Народ відчув фальш і не пішов за опозицією.

Тимошенко заявила, що домоглася невизнання виборів і тепер  буде іншим шляхом боротися з Януковичем. Схоже, що парламентський переворот  на тлі референдуму про парламентську республіку є саме тим "планом Б" , який мала на увазі Тимошенко. Янукович, переляканий заявою Кужель і її  зверненням до Путіна за  грошима для перевороту, 27 листопада, у день народження Тимошенко, зробив найкращий подарунок Медведчуку, підписавши закон про референдум та відкривши шлях до перевороту.

Разом з тим, зрозуміло і те, що у разі успіху Медведчука і його приходу до влади, про всі сподівання на європейську інтеграцію України так само як про звільнення Тимошенко можна буде забути. Тимошенко та її звільнення в цій грі не є метою, як їй здається, а лише сліпим знаряддям в руках Медведчука.

 

Переворот на марші


Цікаво і те, що Янукович не тільки не контролює парламент, але й уряд, який під проводом Медведчука вже подав заявку до СОТ щодо переогляду тарифів на більш ніж 300 товарних позицій – одного цього достатньо, щоб перекреслити цивілізоване майбутнє України. Погнавшись за двома зайцями і граючи в чужу гру, Янукович підставляє не тільки себе   у разі перевороту він миттєво опиниться за гратами, але й Україну, яка одразу підпаде під жорсткий контроль Москви.

Для Януковича єдиною можливістю уникнути цього сценарію є розпуск парламенту та нові вибори. Але перед тим він має ініціювати голосування за новий закон про вибори - за пропорційною системою із відкритими списками.

Як не дивно саме ця демократична виборча система здатна знівелювати вплив "Партії Путіна" в наступному парламенті після перевиборів і збільшити вплив Януковича на фракцію Партії регіонів, оскільки Янукович залишається найбільш популярним політиком у виборців партії. Це ввело би українську політичну систему в конституційне поле, позитивно  позначилося б на іміджі самого Януковича та реабілітувало б Україну в очах цивілізованої спільноти.  Це надало б потужний поштовх процесу європейської інтеграції України. Рівень непотизму та корумпованості новообраного парламенту зашкалює і є відверто непристойним.

Але хоча ця ідея носиться у повітрі, а її час трохи раніше або пізніше все одно прийде, вона може бути реалізована лише за умов тиску на владу. З точки зору опозиції, зокрема УДАРу, було б дивно віддавати Януковичу всі політичні дивіденди щодо своєї ідеї.

Адже коли Янукович зрозуміє, що переворт готується Медведчуком і зовсім не на його користь, як про це запевняють ЗМІ, він одразу помітить вагомі аргументи на користь розпуску парламенту і прийняття необхідного закону.

Хоча зараз робиться все, щоб приспати пильність Януковича і запевнити його, що він таки має вплив на ситуацію, за інформацією інсайдерів в новому складі Верховної Ради з Януковичем пов'язує своє майбутнє лише третина депутатів  фракції Партії Регіонів .

Старий склад Ради, в якому багато депутатів від влади та опозиції не попало в новий склад парламенту, радо  проголосувало б за новий закон, так як він надав би їм шанс  потрапити в нову Раду - виборці їх знають і скоріше за все обрали б саме їх. Але чи здатен  Янукович знайти важелі впливу на новий склад Ради?

Час вимагає нового лідерства


Хто би міг очолити опозицію, яка зараз виглядає розгубленою - не в останню чергу через де-факто зраду лідерів, які грають за темниками  Медведчука - намісника Путіна в Україні, який фактично поховав політичну кар'єру Тимошенко, втягнувши її в різні афери, але при цьому подає себе як її захисник.

Таким лідером міг би  стати Віталій Кличко, який фактично є єдиним дійсно проєвропейським політиком сьогодні, коли і прості українці, і європейські партнери зневірилися в старій опозиції. Але поки що непомітно бажання Ккличка відстоювати заявлену ним самим ідею. Також складається враження, що, через домовленність про єдність дій опозиції, Медведчук взяв під контроль не тільки  Яценюка, але й Кличка.

Не зрозуміла позиція Тягнибока. З одного боку Тягнибок зауважував раніше, що ідея «парламентської республіки – це реалізація сценарію Медведчука на догоду Москві». З іншого боку ультра-праві та деякі праві в Європі - це "передовий загін Путіна", оскільки за своєю природою вони є антиєвропейськими. В сусідніх до Росії країнах націоналізм - це засіб Кремля змусити русофобію працювати на власні інтереси, спрямовуючи її в вигідне для Москви антиєвропейске та антидемократичне русло.  Ставлення до ідеї перевиборів покаже, наскільки  вільною і відданою свободі є партія "Свобода".

 Тимошенко, яка до останнього наполягала на перевиборах, усвідомивши кінець-кінцем, що в плани Медведчука її звільнення не входить, повернеться до ідеї перевиборів.

 Об'єктивно Тимошенко так само зацікавлена в пропорційних перевиборах із відкритими списками -  в такому разі виборці Тимошенко проведуть в ВР набагато більше її щирих прихильників, замість призначених в список  Яценюком Саме ці перевибори стануть вирішальним для Тимошенко, а не політичні схеми Яценюка та Медведчука, які об'єктивно не зацікавлені в її звільнені, але однозначно заведуть Україну в Митний Союз. Перевибори відбудуться, якщо опозиція відмовиться від темників Медведчука і буде діяти виходячи з інтересів українців.  

Від хаосу міжусобиць до осмисленої конкуренції


Перевибори за відкритими списками - це та ідея, за якою піде народ України, незалежно від політичних уподобань. Партійна корупція вже всіх дістала. Це єдиний реалістичний план по виводу України з кризи і наближення Ії до Європи.

Але для цього опозиція має відмовитися від ідеї силового перевороту у партнерстві з Кремлем, яка провокує Януковича на адекватну, з його точки зору, силову реакцію.  Це порочне коло є самогубством для України. Відповідальність за розвиток подій несе не тільки  влада, але й опозиція.  Необхідно  відмовитися від  ідеї дострокових виборів президента. Це медведчуковська ідея, яка вкидається саме для того, щоб унеможливити парламентські  перевибори, які необхідні України, та створити в країні суцільний хаос, керований Кремлем.   

Україна має відійти від примітивної особистої ворожнечі, нав'язаної з-зовні та почати рухатися до конкуренції ідей та компетентності політиків – адже Україна вже визначилася зі своїм європейським напрямком руху. Перевибори як вихід з  кризи знайде підтримку демократичних держав ЄС та Америки, які прагнуть підтримати Україну як  сильного партнера в регіоні. Але це неможливо через перманенту міжусобну війну українських політиків з використанням усіх можливих та неможливих засобів, що блокує вирішення справжніх проблем України та підриває потенціал Ії лідерства в регіоні.  

Сьогодні Україна важко хвора.  І перший крок до її одужання - це  перевибори за відкритими списками. Якщо цього не буде зроблено зараз - процес стане незворотнім.